Богиня

Вона з дитинства обожнювала міфи.

 
У однолітків Аліса, а у неї Деметра і Персефона.
У подруг Скарлетт О’Хара і Рет Батлер, а у неї Афродіта і Арес.
Черговий робочий звіт називала Сизифовою працею, а свій жіночий колектив - не інакше, як Скринькою Пандори.
Вона жила міфами, тісно переплітаючи їх з реальністю. Шукала знайомі архетипи серед оточуючих, виправдовуючи одні їхні вчинки та засуджуючи інші.

Не оминули міфологію і стосунки з чоловіками. Невдача за невдачею перетворювали сприйняття цієї сфери життя на ту ще міфологію: щось казкове, несправжнє і абсолютно неможливе для земної дівчини.

Вже на першому побаченні кількість склянок вина була більшою, ніж компліментів для неї - і з цим Бахусом вони більше не бачились.
Він приревнував її до друга дитинства, розбивши хлопчині носа, а собі лоба - і з войовничим Аресом їм виявилось не по дорозі.
Вона, як відмінниця “етикету побачень”, спізнилась на 15 хвилин, а він зустрів її лекцією про цінність часу та про те, що “його час настільки коштовний, що він не готовий стовбичити без діла під рестораном” навіть заради неї. І від Хроноса лишився лише годинник, який він подарував їй на День народження.

То в чому ж справа? Невже зі своїм Аполлоном їм так і не судилося зустрітися?!
Вкотре поринувши у такі роздуми, вона задумливо пила каву у книгарні-кав’ярні, листаючи щось про міфологію.
- У Вас не зайнято? - поруч пролунав чоловічий баритон, власник якого тримав стосик книжок та шукав місце, де б прилаштувати свою ношу.
Краєм ока вона просканувала його підбірку ( бізнес, економіка… - загалом якась нудота. І ні фантастики, ні тобі міфів), але присісти дозволила.
Розмова зав’язалась сама собою і попливла, мов міфічна річка Літа, даруючи забуття всьому, що може відволікти їх одне від одного.
Вона прийшла до тями лише вдома, але сяйво в очах, дурнувата посмішка та дивне відчуття в животі (невже ті самі “метелики”, розповідями про які бавляться хіба наївні підлітки?) лишилися з нею й надалі.

 
8 безсонних годин вона згадувала кожну секунду цієї зустрічі, вдивлялась у бездоганні риси обличчя з карими очима та вольовим підборіддям. В образ, який не зникав і, мов голограма, постійно знаходився перед її очима.
І роздуми… Мерехтіння думок від міфу до міфу. Хто він?
Пристрасний Аполлон?
Сонячний Ра?
Повелитель грози і її серця Зевс?

 
Все не те! Але хто? Хто він той, що так сколихнув її серце і перевернув увесь її світ догори дригом? Має бути прототип. По-іншому бути не може. Просто було замало часу. Завтра на побаченні вона точно його розкусить, мов горішок. Розкусить і традиційно розчарується, заспокоїться і нарешті позбудеться тих дратівливих “метеликів”.

А ось і він. З квітами і такими ж сяючими очима, як у неї. Хто ти, боже?
- Привіт, моя Богине! 

Ось вона, розгадка!
Епоха міфічних богів позаду. Тепер на Олімпі - вона