Зізнання

Ти і я! Ми разом, здавалося б, вічність. У горі і в радості. Кожного ранку саме ти наповнюєш мене життям, відкриваєш переді мною новий, оновлений за ніч, і так само незвіданий світ. І немов шепочеш: "Не бійся... Йди... Ти зможеш все!" І я вірю тобі! Впевнено крокую у новий день, злегка відчуваючи твій, такий рідний та жаданий, аромат.

Я люблю тебе, кава!

Ти навчила мене спинятися, сповільнювати крок і насолоджуватись миттю. І що більш насиченим та складним видається мій шлях, то більше я потребую живильного Ковтка. Я потребую Тебе. І я зупиняю світ на паузу...

І знову обіднє сонце. Наша з тобою улюблена тераса. Ти і я. І мрії, які ти запалюєш, мов вогники, у моєму серці. Ти - моє життєдайне джерело, яке наповнює мене енергією, драйвом та веде до нових звершень.

Ти знаєш, як я люблю наші спільні вечори... Обожнюю насолоджуватись тобою у відблисках сонця, що обіймає землю прощальними променями та м'яко плине за горизонт. У світлі багряного вечірнього неба ти о
собливо прекрасна.

А пам'ятаєш, як ми зустрілися вперше? До тієї прогулянки Львовом моє життя здавалося доволі насиченим, яскравим та повноцінним. Здавалося...

Львів – твоє царство. І ти – його Королева. Кожен, хто хоча б раз ступив на бруківку площі Ринок, упіймав оком велич залізничного вокзалу або подолав хоча б одну сходинку до Високого Замку, перетворюється на твого вірного підданого. Або мовчки потрапляє до твого полону, не маючи сил пручатися. Як я.

Вузькі вулички. Усміхнені люди із загадковими очима та поглядом, немов вони пізнали величну таїну. А десь глибоко в очах - присмак смутку та легких заздрощів. Адже моя таїна ще чекає на мене, і одне з найголовніших відкриттів та найнеймовірніших насолод у мене ще попереду.

І ось він! Той перший контакт з тобою… Усі мої сім чуттів злилися воєдино и повністю підкорилися тобі. Твій аромат немов торкнувся мого плеча, змусивши обернутись. А насправді торкнувся серця... Це магія! І, мов спалах, чітке усвідомлення, що моє життя розділилось на До та Після. Чітке розуміння, що я не можу без тебе. І не хочу!

Ти завжди поруч.

Ти підтримувала мене перед важливою співбесідою.

(Занурюючись у тебе, я знаходила правильні слова, внутрішню гармонію та відповіді на найскладніші запитання. Ти, мов море, дарувала мені найцінніших скарб зі свого дна.)

Ти підтримувала мене у час складних перемовин.

(Я загорталась у тебе, мов у найзатишніший бабусин коцик, кожною клітинкою свого тіла відчуваючи затишок батьківського дому. )

Ти підтримувала мене тоді, коли я потребувала тебе.

(Моя розбурхана душа знаходила прихисток поруч з тобою. Ми разом рухались тунелем невідомості і разом досягали довгоочікуваного світла, влаштовуючи запашну зустріч. )

Ти була поруч тоді, коли я потребувала ЛИШЕ тебе!

Іноді може здатися, що я уникаю зустрічі. Пробач. Не хочу зруйнувати диво. Те, що відбувається між нами - немов чарівний кришталь. Тендітний, крихкий і надзвичайно цінний. Не хочу, щоб наше свято перетворилось на буденність. Я не хочу звикати до тебе. Я хочу знову і знову відчувати те п'янке очікування зустрічі. Бо люблю тебе...

Я люблю тебе, кава!!! :)